Новини

Робоча модель безробіття

Але якщо у саме безробіття, як соціально-економічний показник, вкладати менше емоцій і більше інтелекту, то це не більше ніж відображення загальних – населення та держави – проблем у розумінні вектора розвитку і ресурсообміну. А ще, крім іншого, вона відображає справжні масштаби збитку, який працездатне населення завдає саме собі, надмірно покладаючись на державу, але не на себе.

Катастрофа навіть не у тому, що витрачаються останні кошти для виживання. А в тому, що лише трохи більше 7% від загального числа безробітних побачили вихід з цієї ситуації у необхідності придбання нових навичок і обрали нові можливості замість істерії. 

Західний горизонт

1) У Європі близько 30 млн. громадян мали проблеми з працевлаштуванням ще задовго до пандемії. У нинішні часи їх прогнозують всі 50-60 (McKinsey). З них 10 млн. – так звані довгострокові безробітні. Безумовно, коронавірус вплинув на робочі місця з подвоєною силою, і більшість країн тут же зреагували усіма можливими механізмами підтримки і працівників, і роботодавців. Але при цьому можна сміливо констатувати, що спочатку лише 20% програм з працевлаштування і пільгування стосуються тих, хто більше одного року знаходиться без роботи. Хоча саме таких, «безробітних зі стажем», в Європі немало.

2) Основні засоби у даному напрямку йдуть на різну допомогу тим, хто дійсно цього потребує, а що відбувається з іншими? Вони надані самі собі. Не тому, що, наприклад, Німеччина чи Бельгія не можуть подбати про своїх громадян. А тому, що стимулювання програм, орієнтованих на їх мотивацію створювати робочі місця за допомогою придбання нових навичок і компетенцій, перекваліфікації та формування якісно нової профорієнтації куди важливіше нескінченного кредитування тієї кастової самозайнятості, яка не вивозить ВВП і в цілому ніяк не впливає на глобальне економічне зростання.

3) Все це не означає, що малий-середній бізнес нікому не потрібен, ні. Йому просто ніхто не заважає. Коли зовсім погано, дають пряник. Але не забувають нагадувати про те, що ми живемо у епоху цифрової економіки та промисловості, які потребують кваліфікованих кадрів. У той час як більш «примітивні» форми наповнюють трудові мігранти – у тому числі, українці, що давно перетворили «заробітчанство» на культ.

Марафон причин та наслідків

1) Безробіття – той «горішок», про який зламала «ринкові» зуби не одна країна. Україна одна з небагатьох, де будь-які спроби зберегти зайнятість взагалі не мають нічого спільного з найважливішим завданням незалежно від криз та епідемій: підвищенням ефективності виробництва всередині держави. В результаті маємо у розпалі неврегульовану і маніпуляторного систему відносин праці і капіталу, що топчеться на місці, з якої сьогодні одні вистрибують з речами за кордоном, інші перекладають всю відповідальність на уряд за можливість продавати каву на винос.

2) Важливо, коли держава реагує на світові тенденції. Зараз вони спрямовані на залучення незайнятих до саморозвитку і працевлаштування у прогресивні компанії, які при меншому пресингу регуляторної системи змогли б надати відповідні робочі місця. Україна ж реагує тільки на патологічне небажання незайнятих пробивати головою цю регуляторну систему – аби не освоювати нові напрямки ринку, що навіть у нас швидко розвивається та оцифровується. 

3) Для більшості нестійких держав спрацювали б прості, але незвичні у наших реаліях кейси, які потроху розкручують мотор бізнес-екосистеми і економіки і в США, і в тій самій Європі. А тих, хто не готовий змінюватися та еволюціонувати, – відпустити у вільне плавання, так як маємо такі тенденції, притому вони вже внутрішні, а не запозичені:

  • Небажання роботодавців працевлаштовувати нездатних до придбання сучасних навичок трудової діяльності працівників;
  • Неготовність роботодавців нести відповідальність за результати роботи некваліфікованої робочої сили;
  • Недовіра роботодавців до потенційних працівників через брак у них мотивації і індивідуальних стимулів, особливо у період кризи;
  • Завищені вимоги до оплати праці у тих, хто ще вчора скаржився на повну відсутність коштів для існування;
  • Критичний розрив між затребуваними спеціальностями на нинішньому ринку праці та навичками і вміннями потенційних працівників;
  • Неготовність роботодавців нести високі витрати на підготовку кадрів, які мають можливість придбати необхідні знання і компетенції самостійно, а головне – неготовність чекати.

4) Що роблять на Заході для врегулювання проблеми в цілому:

  • Пропонують МСП два варіанти для виживання: кредитування у межах можливостей конкретної держави і в якості альтернативи – дистанційні програми перекваліфікації та навчання самозайнятих для отримання робочих місць на великих підприємствах;
  • Основна підтримка спрямована саме на великі підприємства для того, щоб ті могли зберегти існуючі трудові ресурси, – так менше людей опиняться на вулиці без роботи;
  • Стимулюють дієздатні підприємства до більш активного виробництва продукції для внутрішнього ринку, що вимагає задіяння більшої кількості людського ресурсу;
  • Просувають програми створення цифрових робочих місць і філософію онлайн-комерції, що дозволяє працездатному населення переглянути свої погляди на класичну форму ведення «примітивних» форм бізнесу.

Що тут має принципове значення? Люди використовують ці можливості, щоб не бути безробітними. І прецедент тієї ж сьогоднішньої Америки не в тому, що там «навіть гірше, ніж у нас». А в тому, що адаптація важка і проходить у всіх на виду. А ще – індивідуальна продуктивність і трансформація робочих місць на рівні держави і бізнесу у Заходу на першому місці.