Джерело LB.ua

Говорячи про штучний інтелект у контексті України, ми найчастіше акцентуємо увагу на ризиках його застосування, особливо у бізнесі. Причини цьому – неготовність як нашого суспільства, так і держави сприймати технологічні інновації для отримання і користі, і вигоди. Але, як показує практика, якщо не говорити про це взагалі, – потім, у гонитві за світовим досвідом, доведеться вчитися на власних помилках. Хоча, можна уникнути їх завчасно, спираючись на вже перевірені практики. На Заході за досить короткий час усі дискусії на тему AI вже переросли у конкретні дії та сформовані концепції. Що ж заважає нам вийти на цей рівень?  

Річ у тім, що країни з нестабільною економікою, що розвиваються, напругою у політикумі та соціумі, невстановленими стандартами застосування сучасних технологічних рішень і відсутністю правових норм і необхідних обмежень у даній області на законодавчому рівні – особливо схильні до загрози нецільового використання AI. Україна входить до числа таких країн, тому говорити про штучний інтелект, не акцентуючи при цьому увагу на ризиках, – як мінімум, недоцільно. Ми можемо пишатися багатим технологічним родоводом, талановитими умами, що цінуються в усьому світі, кропіткими руками й навіть певним рівнем прагнення до чогось нового. Але, тим не менш, ми відстаємо – перш за все, у розумінні як ключових напрямків розвитку та застосування AI, так і можливостей, які нам дадуть ці технології, куди б ми їх не прилаштували.  

Орієнтир на стратегії всеосяжного впровадження штучного інтелекту, що розробляються, зокрема, країнами-членами ЄС, – безумовно, потрібно враховувати, актуалізуючи тему впровадження інноваційних систем у нашій країні. Але тут важливо розуміти, що там ініціативною групою, яка просуває розвиток AI, є державні органи. А коли за стратегію та реалізацію поставлених цілей відповідає держава, – система їх сприйняття та відповідних дій автоматично заходить у потрібне русло й починає працювати у заданому напрямку.  Суть полягає в тому, що бізнес-ініціатива дійсно може послужити потужним поштовхом для багатьох процесів, зсунувши їх з відправної точки. Але державна ініціатива – це та сама відправна точка, з якої ми доберемося до пункту призначення значно швидше та ефективніше. Ми ж поки що застрягли на місці й стоїмо без руху – ворушиться час від часу тільки бізнес, пробуючи на смак різні західні підходи, але не розуміючи, як їх адаптувати у комплексі під ті чи інші послуги на вітчизняному ринку.

Ось чому, перш ніж перейти до самої стратегії або конкретної програми в області AI, яка, безумовно, потрібна, – необхідно спочатку хоча б прийти до суспільно-політичної дискусії, в рамках якої сформується певна конкретика й розуміння того, що відбувається.

Європейський стимул і українські перспективи

Виходячи з того, наскільки інертно рухається Україна у напрямку прийняття сучасних інноваційних технологій, стає очевидним той факт, що даний процес доведеться стимулювати. І, найімовірніше, ключову роль на цьому шляху зіграє бізнес. У будь-якому  разі, саме бізнес-середовище проявляє хоч якусь активність, реагуючи на тенденції та напрямки, що навіює нам передовий західний досвід. І, в контексті ситуації, що склалася, навіть часткова підтримка й ініціатива з боку, зокрема, ЄС повинні послужити певним поштовхом до прогресу. За умови, якщо правильно використовувати можливості і ресурси, які надає нам Європа. І це завдання лягає, перш за все, на плечі держави.  

Наприклад, ще навесні 2016 року Україна приєдналася до програми Євросоюзу COSME по фінансуванню бізнесу. Вона розрахована до 2020 року та передбачає загальний щорічний для країн ЄС бюджет із надання «швидкої допомоги» підприємствам у розмірі 2,3 млрд.євро (Україні доступно 900 млн.). До слова, запускалася у нас дана програма дуже важко через бюрократичні проводки з ратифікацією. Відомо, що тільки в минулому році COSME виділила Україні майже 120 млн.євро, які, в основному, мали піти на навчання українських підприємців, а також на формування ефективної комунікаційної системи між українським бізнесом і ЄС. І це важливо.  

Наступним кроком стало включення України до числа учасників європейської стратегічної програми Horizon 2020 при Європейській комісії. Це чудовий шанс для здійснення прориву в напрямку формування державної стратегії зі штучного інтелекту, так як Horizon 2020, зокрема, займається підтримкою вчених і дослідників, у тому числі в області AI, а також фінансуванням бізнесу у сфері інновацій. У 2017 році для участі в програмі було відібрано 129 підприємств із 25 країн світу, і серед переможців – 4 проекти з Києва!  

Це заслуговує на велику увагу з боку держави, так як може наблизити нас до світового технічного прогресу та послужити поштовхом до обговорення перспектив впровадження технологій AI на державному рівні. Поки що, замість цього, ми маємо іншу картину: в Україні про подібні проекти майже не говорять уголос – громадськість майже не обізнана щодо останніх тенденцій і перспектив.

Державі потрібна стратегія

Розуміння того, що технології штучного інтелекту можуть бути найбільш ефективними та  продуктивними в рамках державної програми, є головним китом, на якому Україна може виплисти на міжнародну арену у гідному вигляді. У тому ж ЄС, де держави формують як свої власні, так і загальні концепції застосування AI, зустрінуть із повагою та заохоченням будь-яку ініціативу, спрямовану на інноваційний розвиток.

Для чого нам це потрібно? Безумовно, не тільки для того, щоб успішно комунікувати з Заходом. Штучний інтелект має величезне значення, оскільки його впровадження може призвести до значної економічної та соціальної вигоди. Він має великий потенціал для підвищення продуктивності в усіх існуючих галузях промисловості, нагальною потребою в економіці будь-якої країни – для створення повністю нових продуктів і послуг.  

Якщо вивчити, наприклад, офіційну стратегію британців із розвитку технологій AI за 2018 рік, то останні підрахували, що світовий ринок рішень для інтелектуальних систем може коштувати більше 30 млрд.дол. вже у 2024 році, збільшивши продуктивність галузевих ринків до 30%, і  при цьому забезпечуючи економію коштів компаніям малого та середнього кластера до 25%. Крім того, прогнозується, що у найближчі 10 років технології AI принесуть у глобальну економіку більше 15 трлн.дол. – це більше, ніж нинішній обсяг усього виробництва Китаю та Індії у сукупності!

Так, безумовно, реальні можливості, часові рамки, переваги та перешкоди будуть різними у різних країнах і секторах, що вноситиме певні складнощі у процес прогнозування економічних показників кожної конкретної держави. Але давайте судити чесно: чи хочемо ми залишитися за лаштунками подій у самий розпал вистави?  

AI – це одночасно технологічна, економічна, політична та соціальна платформа, яка не просто вдосконалює і трансформує галузі, а й дозволяє зв’язати їх воєдино: адаптувати потреби та можливості бізнесу до стратегічних цілей держави; оптимізувати ресурси, необхідні для створення якісних умов життя громадян; посилити виробничі можливості промислового сектору; усунути бюрократичні чинники у ключових державних адміністративних процесах за допомогою їх автоматизації; скорегувати освітню систему відповідно до запитів сучасного ринку професій (щоб уникнути витоку кращих кадрів із країни); посилити науково-дослідну базу та впровадження наших експертів у світові інституції та організації. Як би глобально це не звучало, – це реальні перспективи. Захід вже вчепився в них мертвою хваткою й активно просуває, не шкодуючи інвестицій. Для української громадськості це поки що звучить як заклик полетіти на Марс.

Створити самим або запозичити?  

На сьогоднішній день в Україні ґрунт для формування чітко окресленого плану дій і для створення власної інфраструктури під впровадження штучного інтелекту зовсім «сирий».  Втім, і інші країни Європи колись із чогось починали, перш ніж заявили про себе як про повноцінних гравців на ринку інновацій. І у певний мірі нам варто наслідувати деякі приклади. Тоді ми істотно збільшимо свої шанси поповнити ряди країн, що успішно застосовують інноваційні технології.  

Пріоритети розвинених країн Західної Європи в даному напрямку початково були розставлені правильно. Там надзвичайно цінується й заохочується науково-дослідницьке середовище, під яке ефективно адаптували сучасну систему освіти, щоб із року в рік розширювати та поповнювати коло профільних фахівців, орієнтованих на прогрес. Таким чином, інноваційні розробки стимулюються не тільки за рахунок прямих інвестиційних вливань (які, до речі, здійснюються майже в усіх країнах-членах ЄС із держбюджетів), але й, перш за все, за рахунок високої активності технічних інститутів і університетів. Вони об’єднують свої зусилля для створення як широкомасштабних, так і нішевих проектів в області AI, забезпечуючи міцний фундамент для створення інноваційних платформ і стартапів, які потім просуваються політиками та фінансовим сектором.  

Бізнес у цій схемі, беззаперечно, відіграє не менш важливу роль, однак, від початку всі компанії починають розробку власного продукту або інвестують у чужий лише після спільного аналізу його потенціалу разом із вченими та профільними експертами. Так не просто досягаються поставлені цілі, а й забезпечується безпека підсумкового продукту AI.  Уряди, в свою чергу, засновують органи та інституції, які забезпечують належний контроль і додаткове фінансування усіх вище описаних процесів.

Наприклад, Австрія заснувала так звану «Раду роботів» на підтримку державної стратегії у галузі робототехніки та AI. У Раді беруть участь представники різних дисциплін – соціальних наук, робототехніки та інформаційних технологій, а також галузеві експерти та організації (Австрійська палата праці, Австрійська федерація промисловості).  

Країни Бенілюксу мають свою координаційну асоціацію AI (BNVKI), яка охоплює більше 20 різних університетів та інститутів у Бельгії, Нідерландах і Люксембурзі. Місія організації – об’єднати наукових дослідників в області AI і залучати інвестиції в нові розробки.  

У Чехії існує окремий урядовий орган, на який покладено відповідальність за дотримання стратегії впровадження AI, – Рада з досліджень, розвитку та інновацій. А у Фінляндії всіма питаннями, пов’язаними зі штучним інтелектом, офіційно займається Міністерство економіки і зайнятості.  

Ірландія має власне агентство економічного розвитку (IDA) і окрему стратегію щодо розвитку AI і робототехніки. Об’єднавши промисловість, академічні кола, профспілки, військових і громадськість, – країна створила цілу національну магістерську програму, яка орієнтована на автоматизацію промислового комплексу та підготовку кваліфікованих фахівців для роботи з системами штучного інтелекту.

Німеччина, в свою чергу, є найпрогресивнішою державою у складі ЄС в плані цільового фінансування в область вивчення та розвитку технологій AI – щорічний бюджет країни на відповідні потреби складає понад 3 млрд.євро(!).  

Абсолютно ясно, що подібний стратегічний фундамент вибудовувався не один місяць і не один рік. Суть в орієнтирах і підходах. Ефективна та безпечна інфраструктура AI сама по  собі не виросте – її потрібно удобрювати. А ми поки що й зерна не заклали. Треба нарешті прийняти виклик і зробити хоча б кілька перших ключових кроків. Україні необхідно включатися в процес інтеграції технологій штучного інтелекту, озброївшись підтримкою бізнесу та європейським досвідом.

Ніхто не говорив, що буде легко

На початкових етапах впровадження технологій штучного інтелекту Україна, ймовірно, може зіткнутися з низкою труднощів.  

По-перше, для початку нам потрібні відкриті та всеосяжні дебати, в яких братимуть участь і політики, і бізнес, і представники сфери науки та освіти, і міжнародні експерти, і, звичайно ж, громадськість. Публічна цільова дискусія – найважливіший інструмент, який дозволяє усунути серйозні ризики застосування AI.  

Особливу увагу потрібно приділити питанням: цільового використання нових технологій;   створення контролюючого органу або органів, які забезпечать супровід розробки та її впровадження у важливі державні та бізнес-процеси; посилення прав громадян на захист особистих даних; етичних аспектів у роботі зі споживчою аудиторією.  

Окремим приводом для обговорення повинна стати тема неправомірного використання технологій AI у нашому суспільстві, що сприяє появі систем, які дискримінують людину та її права. Це може стимулювати соціальну нерівність, зміщувати конкурентні переваги компаній або організацій. Ризики необхідно звести до мінімуму на самому старті.  

У рамках впровадження AI безпосередньо в державному секторі слід звернути особливу увагу на зрозумілість і послідовність сучасних моделей штучного інтелекту. При всій своїй зручності застосування у складних соціально-технічних системах AI зможе працювати на користь державі тільки в тому випадку, якщо буде жорстко обмежений у своїх діях. Інакше ризикова проблематика може бути посилена – і загрозою громадської безпеки, і негативним впливом на кіберпростір, і фінансовими втратами для підприємницького сектору.  

Власне, нюансів у роботі самих алгоритмів штучного інтелекту може бути багато. Але, перш ніж ми дійдемо безпосередньо до них, доведеться подолати менш прогресивні, але фундаментальні бар’єри. І для України це може бути куди більш складним завданням з огляду на сформовані традиції.  

Наприклад, прогресивна технологія не сумісна з бюрократією та корупцією – вона навпаки спрямована на те, щоб її усунути.  

Прогресивну технологію неможливо впровадити без діалогу з бізнесом, який має у своєму розпорядженні споживчу оцінку і, нехай частково, необхідні ресурси. 

Прогресивну технологію неможливо впровадити без підтримки та сприяння науково-дослідного середовища, яке наша держава більше ігнорує, ніж заохочує до співпраці.  

Прогресивну технологію неможливо впровадити без підготовки кваліфікованих працівників, здатних ефективно з нею взаємодіяти на етапі розробки та запуску в реальні процеси.  

Прогресивну технологію неможливо впровадити без бажання та інструментів адаптації до вже існуючих міжнародних практик, що здобуваються за допомогою комунікацій.  

І, нарешті, прогресивну технологію неможливо впровадити без людського капіталу – її просто нікому буде створити або вдосконалити. А українська статистика дає досить сумні цифри щодо відтоку перспективних талановитих кадрів із країни через її ж незацікавленість  у них.

Безумовно, всі вище описані бар’єри не являються підставою для відмови від руху в напрямку прийняття та розвитку інфраструктури AI. Навіть якщо перші спроби будуть виглядати примітивніше, аніж уже продемонстрований Заходом досвід. Ніхто не говорив, що буде легко, – просто необхідно починати діяти.

Юрій Чубатюк, президент групи компаній Everest