Джерело biz.nv.ua

Останні досягнення світового технічного прогресу здатні задовольнити будь-які вимоги людини або держави. Навіть у відсталій щодо розуміння й застосування багатьох технологій Україні стрімко зростає кількість людей, які відчувають дискомфорт від нестачі можливостей. Як його усунути, поки ще не все втрачено? Почати з системи освіти, від якого сьогодні залежить майбутнє наших дітей.

Дим без вогню

У міжнародному Індексі освіти ООН Україна в останні роки перевершила всі очікування, зайнявши 31-е місце. Більш того, відповідно до останніх показників світового розвитку Світового банку, наша держава є і у списку 50-ти найкращих країн для розвитку й освіти в області інформаційних технологій, а також для експорту ІТ-послуг. А ще – ми в десятці країн, де вищу освіта подає великі надії для формування затребуваних кадрів на міжнародному ринку.

Таку статистику приємно читати, але ще приємніше було б спостерігати за тим, як ці цифри відображаються на можливостях наших дітей в українських реаліях. Що ми маємо по факту? Жоден з більш ніж п’яти сотень вищих навчальних закладів країни у 2018 році не входить до міжнародного списку Шанхайського університету з 500 кращих вузів світу. Не відзначені в Україні й такі вузи, що могли б зайняти почесне місце у 400 рядках глобального рейтингу QS1. Про школи й зовсім не йдеться.

Перед нами серйозна проблема у системі освіти, якій не вистачає інтелекту – і людського, і штучного: світ швидко змінюється, а слідом за ним – обов’язкові потреби у певних підходах до навчання. Якщо адаптації не відбудеться найближчим часом, існує ризик того, що спеціальні навички, знання та компетенції українських школярів і випускників просто втратять свою актуальність.

Застаріла система утримання «вишки»

Кращі університети світу – Лондонський, Токійський, Австралійський, Стенфордський – по більшій мірі приватні заклади, відкриті до партнерства з некомерційними фондами та бізнесу. Останній грає ключову роль у цій зв’язці, так як зацікавлений у високо кваліфікованих кадрах. А Оксфорд і Кембридж, наприклад, ведуть не тільки наукову, а й публічну діяльність. Це робиться для залучення всебічного фінансування й розвитку сучасної цифрової інфраструктури. Такі вузи користуються великою автономією, і, незважаючи на державну підтримку, переважно процвітають за рахунок інвестицій. Важливу роль відіграє якість освіти та її прогресивність, тому на неї є попит.

При продуманому реформуванні системи вищої освіти Україна цілком здатна трансформувати і свої університети у незалежні фонди – з надійною системою управління та контролю. Таким чином, сама освіта, політика досліджень, напрямки наукової діяльності та фінансування були б децентралізовані й отримали б свіжий ковток повітря. Це інтеграція західного досвіду, і вона життєво важлива. Наприклад, Казахстан не так давно створив елітний державний університет у співпраці з 10 видатними зарубіжними університетами й привернув приватні інвестиції для впровадження сучасних цифрових рішень у рамках посилення навчальних практик. Сьогодні установа має відчутну вагу в міжнародному академічному середовищі.

Україну все ще виснажують залишки радянської системи. Ми не можемо відпустити, але й утримувати не в змозі. Результат – згідно з дослідженнями Єврокомісії в освітньому секторі, останні кілька років країна щорічно втрачає 18-20 тисяч студентів із високими інтелектуальними показниками, тому що вони виїжджають на навчання за кордон. Притому більше 25% з них не повертаються на батьківщину. Вартість навчання у Західній Європі може становити в середньому від декількох сотень до декількох тисяч євро за семестр. У Штатах – ще дорожче. Ці гроші, до речі, могли б залишитися в Україні та піти на посилення інструментів освіти.

Державне фінансування спочатку має бути прив’язане до людського фактору – студентів і викладачів, а не до установ. Перші повинні отримати можливість у вигляді актуальних дисциплін і практик. Другі – можливість регулярно підвищувати свою кваліфікацію та здобувати новий досвід.

Кривий вектор реформування школи

Цього року українські школярі стали учасниками чергового експерименту в дусі кращих традицій запозичення чужих практик, які не вписуються в наші реалії.

Дійсно, згідно з міжнародними рейтингами PISA, фінська система освіти є провідною в Європі на даний час. Але для досягнення таких результатів Фінляндії знадобилося … 20 років. У нас цього часу немає! Ми живемо у століття унікальних технологій, які наші діти освоюють швидше застряглих у системі звичних цінностей викладачів. І, якщо вже через 10 років нинішнім першокласникам доведеться ділити своє робоче місце з роботами, оснащеними штучним інтелектом, – чому б не підготувати їх до цього? Чому не використовувати більш передові підходи США або, наприклад, Китаю? На даний час США лідирують у цій області, оскільки контролюють третину міжнародного освітнього ринку з ефективності. Ну, і, врешті-решт, є досвід Великобританії, Німеччини та Франції, які вивели в пріоритет індивідуальний підхід до кожного школяра як до особистості, підтримують експериментальні програми та ставлять на перший план цифровізацію навчання у всіх освітніх установах.

На фоні цього спроби України «цифровізувати» школи поки що виглядають більш ніж скромно. Ми знову почали з кінця, ігноруючи нагальні потреби. Цього року Міносвіти та науки представило проект експерименту щодо впровадження електронних підручників на базі Національної електронної освітньої е-платформи. До 2021 року чиновники планують вивчити чотири десятки експериментальних навчальних зразків, створити «електронний освітній контент» у формі вільного доступу до них і сформувати модулі, які забезпечать прозорі механізми їх відбору…

А що отримають від цього, власне, школи, які беруть участь у проекті? По класу з інтерактивною панеллю, Wі-Fі-роутером і планшетами для використання електронного підручника? Яким чином подібна ініціатива здатна підвищити кваліфікацію та навички користування передовими технологіями викладацького складу? Як це вгамує спрагу сучасних дітей споживати нове на базі традиційних практик?

Три кити для трансформації галузі

  • Створення єдиної платформи цифровізації навчальних закладів
    Держава може бути позбавлена можливостей забезпечити школи технологіями відповідно до потреб. Але зобов’язана мати комплексний і продуманий план того, як це зробити. Потрібно створити умови для розвитку необхідних інтелектуальних навичок і здібностей у дітей, а не ростити з них одношарову робочу силу. Якщо посадити за стіл переговорів тих, хто готовий до змін, і тих, хто готовий у них інвестувати, – спільну мову буде знайдено. Незважаючи на консервативність поглядів багатьох учасників системи. Питання вирішує загальна національна стратегія, в рамках якої повинна рухатися вся країна.
    Саме таким шляхом пішла влада Китаю, зіткнувшись із величезною кількістю проблем у школах і вузах, де підходи до освіти були занадто різношерстими й застарілими. У 2017 році китайський уряд оголосив амбітний генеральний план цифровізації навчальних закладів. Сьогодні максимальна кількість коштів, що виділяються на освітній сектор, йде на перенавчання викладачів, впровадження класів і факультетів з програмування, робототехніки й штучного інтелекту, створення інтелектуальних платформ для навчання під індивідуальні потреби, залучення інвесторів для переобладнання навчальних закладів.
  • Міжнародне партнерство та залучення інвестицій
    Що необхідно для того, аби бути успішним на ринку праці в недалекому майбутньому, коли головним конкурентом буде не людина, а машина? Розвинена логіка, вміння комунікувати, приймати нестандартні рішення, працювати на стику дисциплін і можливостей! Ось до чого повинні готувати школа і вуз. Але бюрократичні традиції не дозволяють залучити хороших іноземних партнерів і підтримати приватні установи, які прагнуть просувати власні практики.
    Нехай держава не здатна забезпечити ефективні реформи. Але, принаймні, має простимулювати якісні зміни, які намагаються точково вносити приватні навчальні заклади – за свій власний ресурс або за рахунок батьків учнів.
    У Штатах існує великий відсоток шкіл, що утримуються виключно за гроші інвесторів і сімей учнів. Діти навчаються за індивідуальними програмами, орієнтованим на їх виражені здібності. Це не означає, що при цьому вони не отримують базові знання. Але, завдяки демократичному підходу до вибору дисциплін (за аналогічним принципом у США працює й система вищої освіти) – зможуть стати більш конкурентоспроможними на ринку праці. Підтримка держави у даному випадку виражена тим, що влада не заважає таким установам розвиватися та не замикає педагогів у рамки будь-якої єдиної «фінської» програми. Навпаки – вони мають доступ до безлічі сучасних інтелектуальних додатків, що дозволяють удосконалити свої практики й нарощувати досвід.
  • Виборчий підхід до інтеграції міжнародних практик
    Західний досвід – болюча тема для української влади, коли мова заходить про освіту, особливо початкову й середню. Хоча за успішними та перевіреними часом прикладами далеко ходити не треба.
    Зрештою, існує прогресивна західна освітня практика STEM, яку Україна ніяк не може зважитися зробити стартовим майданчиком для радикальних змін. Формально національну коаліцію STEM з 20 організаціями-членами (університети, школи, компанії та науково-дослідні інститути) ми заснували ще у 2015 році. Але де наш прогрес у просуванні цієї платформи на сьогоднішній день? Безумовно, для реалізації такого просунутого проекту необхідні додаткові кошти. Дітям потрібні конструктори, робототехніка, базові інтелектуальні системи, вимірювальні комплекси, цілий арсенал дорогої техніки – 3D-принтери, сучасні комп’ютери, цифрові проектори, тощо. Але ці питання можна вирішити, якщо не відпускати їх на самотік і утримувати на порядку денному: підключати батьків, інвесторів, розробників, інтеграторів, бізнес. Для того, щоб підготувати до інновацій викладацький склад, теж винаходити велосипед не доведеться. Наприклад, не так давно Єврокомісія заснувала європейську хмарну ініціативу Open Science – для вчених, дослідників і викладачів, яка дозволяє учасникам проекту вивчити всі можливі дослідження у даній сфері, пройти величезний вибір платних і безкоштовних тренінгів, семінарів і взяти участь в онлайн-конференціях. Створення аналогічної платформи – цілком під силу навіть українським стартаперам.

Тут важливо розуміти, що освіта безпосередньо зав’язана на перспективи країни. Україна потребує повного перезавантаження системи, а не перекроювання існуючої – із нововведеннями, що збивають з пантелику. І час змін вже наступає нам на п’яти.

Юрій Чубатюк, президент групи компаній Everest