Україна сьогодні – одна з найпопулярніших у Європі країн, які продукують інноваційні стартап-культури. Незважаючи на те, що країна переживає серйозні коливання на економічній, політичній і соціальній аренах, важливим все ж є той факт, що її технологічний сектор становить 3-5% ВВП. І такий показник вже по факту є суттєвим на фоні багатьох подій, які відволікають увагу української влади від важливості звернення до інтелектуальних технологій і їх впровадження в ключові сфери життєдіяльності держави.

За даними досліджень американських консалтингових компаній, у найближчі 5 років число робочих місць, існуючих на українському IT-ринку, буде стрімко рости, і на це навряд чи вплинуть загальнодержавна нестабільність або майже повна відсутність інвестування в інтелектуальні розробки.

Зарубіжні експерти відзначають, що вже зараз оклади інженерів-новаторів і працівників IT-сфери на ринку України набагато вищі, ніж у багатьох країнах Європи. Але проблема полягає в тому, що, не дивлячись на високий інтелектуальний і технічний потенціал, країна в цілому рухається у даному напрямку досить інертно, змушуючи навіть високооплачуваних фахівців замислюватися про недоцільність своєї роботи в межах держави.

Результат ситуації, що склалася, був очевидним ще кілька років тому: багато талановитих і унікальних розробок продаються за кордон – компаніям, які мають, перш за все, бажання та фінансову можливість оцінити відповідний проект і по-розумному втілити його в життя. В результаті, станом на 2018 рік ми маємо понад 100 тисяч розробників, які, хоч і не покидаючи Україну, все ж вважають за краще працювати у західних компаніях на аутсорсі.

У той же час, у нашій країні спостерігається тенденція переходу багатьох компаній від «чистого аутсорсингу» до «живого виробництва», а це значить, що вони навчилися розробляти власні продукти та можуть продавати їх по всьому світу. Але довіра людей до перспективи виходу України на світовий ринок інтелектуальних систем не дозріло до необхідного рівня з огляду на неякісне інформування та недорозвинення самого технологічного сектору. Тому багато процвітаючих компаній-стартаперів або точкові розробники майже відразу продають свій продукт або себе Заходу, навіть не намагаючись розкрутити його в рамках своєї держави.

Річ у тім, що Україна, по суті, має незаперечно потужний технологічний родовід, але, на жаль, відстає у розумінні ключових трендів і ігнорує пріоритети розвитку у даному напрямку. Камінь спотикання закладений не у головах прогресивних розробників, а у самій державній системі, яка не має заохочувальних інструментів для реалізації створюваних ними проектів. І у даному контексті мова йде не тільки про інвестиції, а й, перш за все, про інтерес до потенціалу наших фахівців, який слід проявляти на належному рівні з огляду на світові тенденції. В іншому випадку, унікальні пропозиції та ініціативи будуть виводитися на чужий ринок.

Експерти відзначають, що українські стартапи насправді вже давно виявляють бажання зайти на кухню глобального AI, так як не мають плацдарму для розширення своїх можливостей у рамках власної держави. Так, наприклад, однією з найвідоміших і претензійних угод 2012 року стало придбання Google української компанії Viewdle за 45 мільйонів доларів, а у 2015 році була успішно продана українська компанія Lookersy, що займається мобільною обробкою зображень і AR. У процесі запуску стартапу була розроблена потужна технологія розпізнавання осіб і об’єктів, яка тепер успішно використовується у різних рішеннях все тією ж компанією Google.

Безумовно, ситуація, що склалася, дає підставу західним хедхантерам ретельно відстежувати нові розробки в Україні з метою їх залучення на більш розвинені ринки інтелектуальних рішень. На Заході давно прийшли до розуміння того, що технології – це майбутнє, а багато інженерів і вчених з України, як показала світова практика, здатні його забезпечити. Тому і користуються колосальним попитом.

У світі зростають обсяги прогностичної аналітики, розростаються технології IoT і масиви Big Data. Відповідно, зростають і вимоги до фахівців, здатних виводити ключові рішення AI на рівень глобального застосування. І в таких країнах, як, зокрема, США, Китай і Японія, – власних кадрових ресурсів вже недостатньо, як би парадоксально це не звучало.

Згідно з дослідженням компанії McKinsey, до 2020 року тільки в США будуть відсутні від 140 до 190 тисяч вчених, здатних ефективно працювати з даними, і до 1,5 мільйона аналітиків і менеджерів відповідних напрямків. І, за останніми прогнозами, у переважній більшості ці робочі місця будуть отримані з високотехнологічних талановитих, але більш дешевих країн, серед яких Україна стоїть на першому місці.

Чи можемо ми вплинути на цю ситуацію? Однозначно так, – якщо у державі буде ініційована консолідація зусиль, спрямованих на заохочення технологічного середовища. Поки що воно рухається фривольно, перебуваючи у постійному пошуку інвестицій і спробах прорватися до сектору широкого впровадження рішень, давно необхідних економіці та бізнесу.

Найважливішим фактором розвитку науково-технічного потенціалу є забезпечення розширеного відтворення наукових кадрів. За кількістю ВНЗ Україна також займає провідне місце в Європі, однак, лише 40% із них ведуть наукові дослідження. За відсутності масштабної державної та інвестиційної підтримки досить складно забезпечити та налагодити зв’язок науки з виробництвом. Ситуація, що склалася, поки що нагадує замкнуте коло: без фінансування немає науки, без розвитку науки неможлива інноваційна стратегія зростання держави.

Однак, фундаментальні дослідження та досягнення українських вчених у різних областях знань, зокрема, у сфері інноваційного інжинірингу, отримали світове визнання та тримають нас на плаву. Нам довіряють і дають можливість заявити про себе на міжнародній арені, і користуватися цим потрібно вже зараз. В Україні все ще вистачає чіпких умів, здатних зробити нашу державу конкурентоспроможним гравцем на ринку інтелектуальних технологій.

Юрій Чубатюк, президент групи компаній Everest